Тіна Кароль: "Я знаю, що можна інакше"

 Сім рекордних аншлагових концертів у Києві (скоро); подорож по житті як по цвяхах (часто); свої і чужі в пересувному театрі шоу-бізнесу (зараз і завжди). Навіть цих тем достатньо для розмови з Тіною Кароль — у форматі "інтерв'ю без ремарок". 

У 2005-му, а це, друзі, вже 12 років тому, вона повернулася з Юрмали з важливим призовим місцем і "зіркою імені Алли" (яка вища за Гран-прі). І, пам'ятаю, сиділа на Хрещатику в "Шато-де-фльор", чітко, як по зошиту, відповідаючи на різні мої запитання у стані постпереможної впевненості. Мовляв, питайте-питайте, я вам скоро ще й не таке покажу. 

З тієї давньої розмови мені вкарбувалася в пам'ять одна фраза, яку нібито сказала Тіні після Юрмальського фестивалю сама Алла: "Всіх треба мочити, дівчинко!" 

Мочити не мочити (не конче у вбиральнях), однак рухатися вперед треба. І цей шлях нашої артистки — за 12 років — цікавий і складний. Пірнув у Вікіпедію (напередодні розмови): сили небесні, тільки титулу "жінка-космонавт" їй бракує, а так усе в порядку: найкраща співачка різних років, переможниця всіх хіт-парадів, улюблениця священнослужителів, політиків, олігархів. І, як це завжди буває в складних творчих долях, не дуже щаслива людина (як мені здається здаля). 

2014-й, жорстко переформатувавши життя країни, жорстоко вторгся і в її життя. Непоправна втрата. Згодом — багато пісень, йому присвячених. І теперішнє її життя ніби публічної, але самотньої зірки. Не черниці, звісно, та якоїсь підкреслено відокремленої від різних катаклізмів, коли одних забороняють, інших доганяють, третіх труять, четвертих облизують. Тому що такий цей жанр — шоу-бізнес. 

Запитую в неї: "Хвилини радості, щасливі дні, у чому вони для тебе — тут і зараз?" Відповідає: "Природно, в синові. Він навчається в Лондоні, живе в чудових людей!" І ще ці її щасливі дні — в її самотності, коли театрально засмикне штори в приміському особняку, потім про щось подовгу думає, мріє, згадує, творить. Каже: "Сьогодні — мій час. І я повністю в цей час включена".

— А як розшифрувати твою цю фразу — "мій час"? 

— Є ж час, коли розкидають каміння, а є — коли його збирають. Отож я зараз, у цьому часі, щось пожинаю. 

— У цей час жнивування (на різних концертних майданчиках) залишається час, щоб приділити достатньо уваги маленькому синові? 

— Маленькому?! Йому вже 9 років. Він часто спілкується зі мною по телефону, по скайпу. Каже: "У мене все гаразд!" Розповідає, коли йде "спатки", коли в школу, інформує, що зібрав свої речі напередодні уроків. 

— Який у нього розпорядок в Англії? 

— Школа до 5-ї вечора. Він виїжджає туди ще о 7-й ранку. А там і навчання, й ігри. Все англійською. 

— Рідну українську мову не забуває? 

— Ні, звичайно! Він живе в українській родині. Відвідує український клуб. Він навіть танцює гопак! 

Директор школи глибоко цікавиться історією України. Свого часу він приїхав до Слов'янська і взяв звідти в Англію двох українських діток. Тепер вони навчаються в тій самій школі, що й мій син. 

Цей чоловік не українець, британець. Багато речей, важливих речей, він робить виключно за власний кошт. 

— Ось ти кажеш про період "збору врожаю". А як сама змінилася за 12 років після успіху в Юрмалі? Період немаленький. Що до тебе самої за цей час прийшло? А що — пішло? 

— У моєму житті було два "обнуління", дві зміни. Два дна, дві мілини. Одна мілина — після продюсера Олега Чорного. Коли нуль грошей, нуль емоцій, нуль сил, така-сяка популярність. І, власне кажучи, самої особистості — нуль (у повноцінному значенні). 

І ось я зустріла Женю. І, як у комп'ютерній грі, в мене "поповнилося" життя. Воно обновилося. 

Не буду розписувати — як… 

Але після втрати Жені — знову нуль. 

Мало хто знає, що в нас до всього були ще й великі проблеми з одним банком… Гроші в комірці, її обікрали. 

І весь цей жах відбувався, коли Женя вже, фактично, відходив. 

І знову — нуль. Нуль грошей, нуль емоцій, нуль сил, нуль особистості. 

Це той випадок, коли нікому не скажеш: "Ах, так, я вже пройшла цей шлях. Я знаю, як рухатися далі". 

Єдиний мій янгол-рятівник — син, Веня. І я розуміла, що без нього жодного сенсу в житті немає взагалі. 

— Інстинкт материнства чи інстинкт артистизму — який із них у тобі розвинений сильніше? 

— Я ж "текуча субстанція". Я можу "перетікати", можу змінюватися. На сцені — я артистка, а вдома — я вдома. Я — Водолій. Тому мене взагалі складно впіймати за хвіст. 

— Великі зірки естради кажуть, що сцена їх лікує. А інших зірок, дрібніших, ця сцена іноді калічить, відповідно, глядача вона теж калічить, якщо потрапляє на їхні концерти. Що є сцена для тебе? 

— Сцена — дисципліна. Передусім це твій зовнішній вигляд, вокальний тонус, творча форма. 

Повторюся, для мене творчість на сцені — як процес самодисципліни. І якщо я вже вийшла, то мушу бути готовою до стрибка, мушу бути в тонусі. 

Вдома такого немає. Вдома я багато в чому податлива. Саме вдома належу до категорії людей, котрими легко можна керувати. Тобто тут я абсолютно ведена.